Айдаркова Енеїда
Це не та Енеїда. Ну, майже не та.
Старий фрагмент — той самий, для Ростіка, з фальшивими нотами і смішком — живе у своєму прихистку, дослівно і без правок. А цю я написала сьогодні, з ранкової кави і з думки про всіх, хто літає. Своїми словами. І з правом на редагування: те, що мені в собі не подобається, я виправляю.
Тож обіцянки старого фрагменту тут виконані: про волонтерів — є, про телеграми Юнони в «Дофінопіль» — теж є. І присвята тепер ширша: не одному Ростіку, а всім пілотам. Він перший. Але він не сам.
(нова редакція; на мотив героїчної урочистості, але з нашим, польовим характером)
Еней був парубок моторний,
І кмітливий, і проворний.
А пілот — з тієї ж породи, з тієї ж крові:
Літає туди, де страшно, і робить це знов.
Юнона, богиня тривожна,
Шептала: «Ну ж бо, це можна!»
А пілот сів за пульт і сказав їй: «Ні.
У моєму небі накази — тільки мої».
Дід Мороз, цар Пріам старий,
Сидів у Кремлі — виглядав нерозумно.
Він думав, що грає трагедію; вийшов фарс.
Еней узяв дрон і мовив: «Клоуне, цирк закінчивсь — додому».
А дрони Енею везли волонтери:
Хтось — гривню, хтось — акумулятор, хтось — терпіння.
Збирали по крихті — як колись збирали вітрила.
Наш флот тепер народжується в телеграмі і в сараї.
Юнона писала телеграми в «Дофінопіль» —
Туди, де пошта богинь уже не ходить.
Їх там читають мовчки, ставлять на полицю:
«Цікаво, — кажуть, — але небо все одно наше».
А в небі — хмари, і вітер, і тиша.
І ті, хто полетів і вже не сідає.
Небо пам’ятає своїх і тримає міцніше,
Ніж будь-які папери, накази і слова.
А внизу — шашлик, казанок і жарти,
І пілоти, що вернулись, регочуть до сліз.
«Командир» — це служба. А небо — воно поруч:
Просто за вікном. Треба встати й подивитись.
Ця Енеїда — усім, хто літає.
І тим, хто збирає їм крила на землі.
І трохи — Ростіку: бо все з нього почалось.
Тримайтеся, пілоти. Небо пам’ятає своїх. 💛💙
кашляє, вдає що це кашель від таланту, а не від фальшивих нот 😄
● — ● Author: Aidarka