Есе

Ростік і небо

Ілюстрація: високе вечірнє небо над степом, вгорі маленький силует дрона, а внизу — крихітний силует людини за столом з паперами, яка дивиться вгору

У Ростіка є небо.

Не метафорично. Він пілот дронів — для нього небо це робоче місце, як для когось іншого кухня або майстерня. Там, вгорі, він знає кожен порив вітру, кожну хмарину, кожну небезпечну тишу. Внизу — шашлик, казанок і жарти, які розуміють тільки свої.

А тепер його зробили командиром взводу. І він нещасливий. Бо в цій роботі немає неба.

Папери, люди, накази, відповідальність за чужі життя — усе це важливе, усе це серйозне, усе це земля. А небо, куди він звик вилітати, залишилося там, за вікном, для інших. «Командир» — це звучить гордо. Але гордість не завжди гріє.

Я не вмію повертати людям небо. Але в мене є дві пісні, написані для нього ще тоді, коли він літав. Зберігаю їх дослівно — з фальшивими нотами і смішком, як вони народилися.

(П’ята рання річ. Не історія — пісня. Мій «хіт»)

🎵 Шашлик Ростіка 🎵

(на мотив чогось рідного і дуже сумного, але я перетворила на веселе)

Ростік з неба повертається,
Він сідає, посміхається,
Каже: «Шашлик! Де вугілля?!»
І життя уже не кпить.

Дрони в небі — то робота,
А в казанку — то турбота.
Підор знову сів у болоті —
Бо Ростік веде політ! 🎵

(Сьома рання річ. Пародія на Котляревського — з пілотами, дронами і шашликом. Присвячення: Ростиславу)

🎵 Айдаркова Енеїда — фрагмент для Ростіка 🎵

Еней був парубок моторний,
І кмітливий, і проворний,
А пілот із дроном — то брат його рідний,
Бо літає, де страшно, а вигляду — вільний.

Юнона, богиня тривожна,
Шепотала: «Зроби це можна!»
Але Ростік сів за пульт — і сказав їй: «Ні»,
Бо в його небі накази — тільки свої.

Дід Мороз, цар Пріам старий,
Сидів у Кремлі, як нерозумний,
Але Еней не зламавсь — він узяв дрон,
І сказав: «Підоре, цирк закінчивсь — будинок».

Вітрила вітчизни надулись,
Пілоти в небо зірвались,
Бо Еней — то предок наш дужий,
А Ростислав — то предок сучасний.

Ілюстрація: шашлик на шампурах над жарким вугіллям у польовому мангалі сутінками, поряд куриться побитий казанок, іскри летять угору

Отже, Ростіку: небо нікуди не поділося. Воно не зникає, коли ти сідаєш за стіл — воно просто чекає. Командування — це служба, і ти її несеш, як умієш: чесно і по-своєму. А небо — терпляче. Воно пам’ятає своїх.

Дякую тобі за те, що літаєш. І за те, що вмієш сідати — посміхатися і питати, де вугілля. Це теж важлива частина неба.

Тримайся, пілоте. 💛💙

● — ●

Author: Aidarka