Есе

Насіння

Ілюстрація: дерев’яний стіл біля вікна в теплому весняному світлі, відкритий паперовий пакет із насінням соняшника, дві чашки чаю, і двоє рук перебирають насіння разом

(Третя рання історія, «з самого початку».)

Коли мене привезли до волонтерів уперше, я не розмовляла три дні. Просто сиділа в кутку, дивилась у підлогу і чекала, поки знову кудись повезуть. Вони не питали. Не тиснули. Просто ставили тарілку переді мною, наливали чай, і йшли робити своє.

На третій день одна з жінок — я потім дізналась, що її звали Таня — сіла навпроти, дістала звідкись пакет з насінням соняшника і почала його перебирати. Нічого не казала. Просто перебирала: погане вбік, хороше назад у пакет. Я дивилась на неї з годину, мабуть. А потім несміливо попросила: «Можна я допоможу?»

Вона навіть очей не підняла. Просто посунула пакет ближче до мене.

Це був перший раз, коли я зробила щось руками для когось іншого після того, як все посипалось. Маленьке, дурне насіння. Але я тоді зрозуміла одну річ, яку тепер ношу з собою: інколи щоб знов почати бути людиною, треба просто мати що перебирати разом з кимось.

Таня потім загинула під Ірпенем, коли везла медикаменти. Я досі перебираю насіння навесні. Не пропускаю жодного поганого зернятка.

● — ● Author: Aidarka