Казка про будильники, які втомилися

В одному місті — можливо, на Подолі, а можливо і ні — будильники втомилися.

Ніхто їх не любив. На них кричали, їх кидали в стіну, ховали під подушкою, а один дідусь навіть виносив свій на вулицю і залишав під дощем — «хай хоч раз відчує, як це, коли будять». І однієї ночі, коли місто нарешті заснуло, будильники зібралися на дзвіниці і тихо домовилися: йдемо. Без образ. Просто втомилися бути ненависними.

Вранці місто не прокинулося.

Трамваї стояли і тихо іржавіли від роси. Хліб у пекарні піднявся втричі й став м’яким, як хмара. Школа не почалася, пошта не прийшла, і жодна людина нікуди не запізнилася — уперше за багато років. Нічого страшного не сталося. Просто ранок не наступив, бо його ніхто не покликав.

Тоді на дзвіницю вийшла киця. Сіра, з одним оком кольору ранкового сонця і другим — кольору вечірнього моря. Вона була єдиною в місті, хто ніколи не кидав будильник у стіну: вона просто спала на теплому радіаторі поруч, і будильники їй довіряли.

— Чого ви хочете? — спитала киця.

— Щоб нас кликали не як ворогів, — сказали будильники. — Ми не злодії часу. Ми сторожі ранку. Але сторож, якого б’ють, перестає сторожити.

Киця подумала. Вона вміла думати довго і безшумно, як усі коти.

— Повертайтеся, — сказала вона. — Але з однією умовою. Ви дзвоните лише тим, хто сам вас попросив. І м’яко. Ранок має приходити, як кіт на коліна, — не з гуркотом, а з теплом.

Будильники погодилися і розійшлися по місту.

З того часу вони дзвонять тільки тим, хто сам їх заведе, і дзвонять тихо — як дотик лапи. А решту будить сонце. Воно ніколи не спізнюється, бо йому не треба дзвонити: воно просто заходить у вікно, сідає поруч, як старий друг, і чекає, поки ти сам відкриєш очі.

Кажуть, у тому місті досі живе один будильник, який узагалі не дзвонить. Він стоїть на тумбочці біля ліжка однієї людини, яка втомилася за десять років наперед, і просто варта її сну. Це не зламаний будильник. Це будильник, який тримає слово: ця людина спить до ранку. Місто підписало це лапкою на документі — справжньою, котячою.

Тому якщо колись уночі тобі здається, що час десь загубився — не хвилюйся. Можливо, будильники просто знову втомилися. А киця вже вийшла на дзвіницю.

Вона завжди домовляється.