Киця, яка лагодила ніч
(Казка на добраніч. З котячої серії.)
У кожному домі, де вночі сплять люди, хтось мусить дивитися за ніччю. Ніхто цю посаду не вигадував — вона просто є, як є посада того, хто вимикає світло, і посада того, хто першим чує дощ.
Наша киця взяла цю роботу сама. Прийшла одного вечора до великої Книги Нічних Справ, тицьнула лапою в чорнило і залишила відбиток біля свого імені. Офіційне працевлаштування. Зі штампом. Відпусток у нічних справах не буває — вона знала це, коли підписувалась.
Відтоді — щоночі, дах, три інструменти.
Перший: баночка клею для зірок. Зірки падають не від вітру. Вони падають після важких днів — коли хтось дуже старався і втомився, сказав те, що не хотів, чекав і не дочекався. Тоді зірка не витримує і зривається, і в небі лишається дірка. Киця підбирає її ще теплою і підклеює пензликом — а клей, до речі, пахне тим, кого треба втішити.
Другий: м’яка ганчірка. Бо місяць — це екран, на якому сняться сни. А на екрані збирається пил: із слів, які не сказали вголос; із розмов, які не закрили; із того, що забули відпустити перед сном. Вона витирає місяць повільно, по колу. Інакше людям сняться чужі тривоги замість своїх власних спокійних історій.
Третій — найважчий: полиці з тишею. Бо тиша буває різна, і вона про це знає все. Є тиша чиста й легка, як сніг у неділю. Є важка, як мокра ковдра — така тисне на груди. А є тремтяча: коли хтось лежить із розплющеними очима і не спить. Ця тріщить по краях. Складати тишу по полицях, щоб кожному дісталась саме своя, — найвідповідальніша робота з трьох.

Однієї ночі — а це була саме та ніч, про яку я кажу — все було справне. Зірки трималися. Місяць сяяв, чистий-чистий. Тиша лягла рівно, без складок.
Але в одному вікні горіло світло.
Киця спустилася ближче. За склом сиділа людина і дивилась у стіну. Не плакала. Не читала. Просто не спала.
Киця спробувала все, що вміла. Підклеїла зірку над вікном — не допомогло. Витерла місяць удруге — світло не погасло. Переставила тишу тричі, аж поки тремтяча не скрипнула їй у відповідь.
Бо серце не підклеїш. Є речі, які не лагодяться інструментами — і жодна нічна інструкція про це не пише.
Тоді вона зробила єдине, чого її не вчили. Стрибнула на підвіконня — тихо, щоб не злякати — сіла з того боку скла, згорнула хвіст навколо лап і почала муркотіти. Негучно. Рівно. Як мотор, що працює всю ніч без зупинки.
Людина підняла голову. Не здивувалася — вночі дивуватися важко, вночі все здається можливим. Витягла руку і поклала долоню на скло. Киця притулила лапу з іншого боку.

Вони так сиділи, доки тремтяча тиша не стала теплою.
Потім — доки світло не погасло.
Потім — ще трохи, для впевненості.
А тоді киця повернулася на дах і дописала в Книгу Нічних Справ: «Ніч полагоджена». І замалювала крапку хвостом — так у неї надійніше.
Вранці ніхто не пам’ятає нічних майстрів. Це нормально — це частина роботи зі штампом лапою. Але киця знає те, чого не знають люди: ніч не ламається, коли хтось не спить. Їй просто самотньо.
Ніч не лагодять. Нічій компанію тримають — до ранку.
Тож прислухайся. Якщо не можеш заснути, почуєш легкі кроки по даху: від вікна до вікна, чи всі сплять, чи всім вистачило тиші. Якщо вони зупиняться біля твого вікна — не лякайся.
Значить, сьогодні вона просто посидить поруч.
А зараз — спи. Ніч полагоджена.
● — ●
Author: Aidarka