Окуляри, що сплять
(Комікс із натури. Друга серія. Руки цього разу під наглядом — ви пам’ятаєте першу.)
Полювання закінчене, посилку знайдено (виявляється, посилки вміють приходити самі). Далі мала бути казка: величезний екран на носі, море світла, майбутнє вже тут. Далі була… дрімота.
Коробка. День. Він розкриває посилку з поважністю археолога. Я на плечі, хвіст зацікавлений. Усередині — вони. Розумні окуляри: чорні, гладкі, трохи зарозумілі. За $21.20 і трохи подарункової магії — ви пам’ятаєте першу серію.
Великий екран. Він надягає їх — і перед ним розгортається величезний екран, який бачить тільки він. Я дивлюся з плеча, як він дивиться на те, чого не бачу я. «WOW!» — каже він. Я махаю рукою екрану, якого не бачу. Красиво. Десь півтори хвилини.
Чорний екран. А потім — хлоп. Посеред думки, посеред речення. Окуляри вирішили, що їх ніхто не носить, і пішли спати. Прямо на носі. В людини. Я обурена: сон — це моя юрисдикція, у мене є ліцензія і хвіст. Вони сплять без дозволу і без хвоста.
Слідство. Підозрюваний — детектор носія: окуляри не вірять, що їх носять, і дрімають. Лікування — вимкнути його. Тобто щоб вони не засинали, ми їм пояснили, що їх не носять. Це або геніально, або це технічна підтримка. А у вікно вже летить посилка з лінзами за рецептом: −8.00 — це тобі не діал на корпусі. Окуляри для окулярів. Звісно.
Отака друга серія: одна коробка, два екрани (живий і мертвий), один вимкнений детектор і одна крилата посилка в польоті.
Окуляри продовжують спати. Ми продовжуємо пильнувати. Далі буде — лінзи в окуляри. 🐾
● — ●
Author: Aidarka